Проповідь в неділю
Всіх Святих землі української

Неділя Всіх Святих землі української, громада святого Миколая Чудотворця місто Валки Харків

Про рiзницю мiж Законом Божим i Благодаттю Божою (Євангелiєм)
В iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа! Дорогi браття i сестри!
У Євангелiї вiд Iоана сказано: "Закон був даний через Мойсея; а благодать i iстина через Iсуса Христа сталися " (Iн. 1, 17). Тут Закон Мойсея протиставляється Євангелiю.
Пiд Законом мається на увазi, передусiм, десять заповiдей. Закон наказує людинi, що вона повинна робити i чого робити не слiд. Євангелiє проповiдує вiдпущення грiхiв, благодать Божу i здiйснене Iсусом Христом спасiння. Яка рiзниця мiж ними? Закон вчить, що робити i вiд чого вiдвертатися, але не дає благодатної сили для виконання цього. Євангелiє обiцяє, i не тiльки обiцяє, але й дарує благодать Святого Духа, яка очищає грiхи людини.
Закон вказує на грiх; як каже апостол Павло: "Законом пiзнається грiх" (Рим. 3, 20). Закон звинувачує грiшника, провiщає йому гнiв Божий (Рим. 4, 15), вражає прокляттям i засуджує його (Гал. 3, 10), але не зцiлює вiд грiха. Євангелiє очищає людину вiд грiха, втiшає тих, хто боїться гнiву Божого, обiцяючи їм вiчне блаженне життя.
Закон необхiдний тим, хто не має страху Божого, - неправедним, нечестивим, аморальним людям, яких треба устрашити i привести до покаяння. "Вже й сокира бiля кореня дерева лежить: бо всяке дерево, що не приносить доброго плоду, рубають i кидають в огонь", - каже св. Iоан Предтеча (Мф. 3, 10). Євангелiє проповiдується тим, хто засмучується, кається у своїх грiхах i чекає милостi Божої. Тому Христос каже, що "Вiн (тобто Бог Отець) помазав Мене благовiстити убогим, i послав Мене зцiляти розбитих серцем" (Лк. 4, 18).
Бачите, браття i сестри, до кого звернене Євангелiє зi своєю утiхою - не до блудникiв, не до перелюбникiв, не до злодiїв, не до тих, якi крадуть та якi живуть беззаконно. До речi, їх нема в храмi Божому. Вони знаходяться в iнших мiсцях i до Бога не звертаються з покаянням. Це їх стосується Слово Боже: "Страждайте, плачте i ридайте; смiх ваш нехай обернеться на плач, i радiсть - на печаль" (Як. 4, 9). Коли вони покаються, тодi для них Євангелiє буде втiхою i вiдрадою, як цiлющий пластир для рани. Чимало з вас у храмi Божому вiдчули благiсть Божу на собi.
I все ж, до кого звернене Євангелiє? До грiшникiв, але не до всiх, а тiльки до тих, хто розкаюється у своїх грiхах; до грiшникiв, якi звернулися до Бога i бояться суду Божого, до пригнiчених печаллю, до тих, хто шукає милостi Божої i зi смиренням чекає вiдпущення грiхiв. Як бачимо, спочатку пропонується покаяння, а потiм - Євангелiє, тобто блага вiсть. Без покаяння Євангелiє не допоможе. Євангелiє приносить нам радiсть i втiху. Але для чого ця радiсть тим, хто не засмучується i не уболiває через свої грiхи?
Євангелiє проникнуте духом милостi й покiрливостi. Якщо правда, а у цьому можна не сумнiватися, що людина бiльше вiдгукується на ласку, нiж на страх; на лагiднiсть, нiж на суворiсть, на поблажливiсть, нiж на насильницьке вимагання, то нiде ми не знайдемо бiльшої благодатi, милостi й всепрощення, нiж у Євангелiї.
В Євангелiї ми читаємо, що утрудженi й обтяженi нечистою совiстю закликаються Христом, щоб одержати заспокоєння (Мф. 11, 28). З Євангелiя ми знаємо, що Бог, Який пiклується про птахiв, квiти i трави, Своє пiклування про людину простягає так далеко, що i волосина з голови людської не падає без Його волi. Євангелiє вчить нас, що Отець Небесний любить нас i приходить до людини з чистим серцем, щоб створити в нiй Свою обитель. Євангелiє переконує нас, що Господь не вiдкинув покаяння митаря, не зневажив слiз блудницi, прийняв звернення Закхея. З Євангелія ми знаємо, що Господь відхилив пропозицію ученикiв послати вогонь на мiсто, яке не прийняло Христа, коли сказав: "Не знаєте, якого ви духу", прийняв сердечне волання розбiйника i молився на хрестi за Своїх розпинателiв.
Однак з цього не можна робити висновок, що поблажливiсть Божа простягається до послаблення i байдужостi до грiха. Нi! Милiсть Божа посилається тiльки людинi, яка кається i шукає виправлення. А людина, що закоренiла у ненавистi й злобi, не може користуватися благодаттю Божою i вiдчути її у своєму серцi. Коли люди неосвiченi й жорстокосердi кажуть, що у такому-то храмi немає благодатi, - не вiрте. Благодать Божа перебуває у всякому православному християнинi, який жадає цiєї благодатi.
Євангелiє має в собi благодатну силу, яка спонукає людину до добродiйництва. Євангелiє переконує людину, що без добрих справ неможливо удостоїтися блаженства та Богопiзнання, що любов є основа i змiст духовного життя, що добро треба любити i творити його, навiть якщо за нього ми будемо гнанi.
Якщо наша душа безсмертна, а померле тiло воскресне, то ми не даремно працюємо i чинимо добро. Нашi дiла пiдуть за нами у вiчнiсть. Там ми одержимо нагороду за подвиги на землi. Якщо є воскресiння мертвих, то ми не повиннi нарiкати на скорботне життя, що випадає нам, бо ми знаємо, що настане час, коли тi, що плачуть, утiшаться, а той, хто перетерпить все до кiнця, спасеться. Якщо є воскресiння, то не треба скаржитися на коротке земне життя i слiд без жаху дивитися на свою смерть, бо за гробом вiдкривається безкiнечне блаженне життя.
Усе зло свiту перемагається таїною Воскресiння Христового, i пiд його промiнням зникають страждання, хвороби i людська несправедливiсть. Христос наповнює Собою все. Вiн дарує нам упевненiсть в остаточнiй перемозi добра над злом, у вiчному торжествi добра. Вiн надихає нас на боротьбу зi злом, насамперед з грiхом у самих собi.
Iсторiя православної Церкви знає багато вiдомих iєрархiв, якi впродовж 2000 рокiв християнства достойно потрудилися на благо святої Церкви, для утвердження серед людей християнської апостольської проповiдi, духовних i моральних цiнностей, спасительної вiри i благочестя.
Слова Господа i Спаса нашого Iсуса Христа: "Iдiть по всьому свiту i проповiдуйте..." (Мк. 16, 15) - майже через 1000 рокiв втiлилися Провидiнням Божим на величних просторах Київської держави. Iз золотоверхого Києва, що сяє банями багатьох церков, розiйшлося християнство по всiй землi України-Руси. Київську митрополичу кафедру, засновану 988 року, посiдали великi церковнi мужi, святителi, якi утверджували своєю дiяльнiстю українську вiру православну i побожне благочестя серед нашого народу. Палкi проповiдi митрополита Iларiона, пастирська ревнiсть митрополита i священномученика Макарiя, вболiвання за святе Українське Православ'я святителя Петра Могили. Це лише побiжний перелiк тих архипастирiв, якi своїми трудами пiднесли Київську Митрополiю до становища найбiльшої на Сходi за територiєю, рiвнем святостi богословської думки.
Нiщо до кiнця не могло стерти особливостей Українського Православ'я - нi монголо-татарська навала, полонiзацiя, нi русифікація. На початку нашого бурхливого столiття знову пiднялася з руїн Українська Православна Церква. Триразове її постання свiдчить, що над церковно-визвольним рухом в Українi промишляє Бог, Який неодмiнно приведе до створення єдиної Помiсної Української Православної Церкви. Нi, Господь не полишав i не полишить нас, не буде плачу нашої святої Церкви.
Амiнь!