Проповідь в неділю
про страшний суд

В ІМ’Я ОТЦЯ І СИНА І СВЯТОГО ДУХА!
Ми спостерiгаємо в нашому життi, що часто грiшники благоденствують, а праведники страждають. Нерiдко ми бачимо, як зло перемагає, а добро терпить поразку. Люди за добро платять злом.
Земне життя - це постiйна боротьба добра i зла, наші серця, наші душі - це поле, де йде постiйна боротьба добра i зла. Iсторiя людства супроводжується вiйнами. Звичайна земна радiсть сусiдствує зi скорботами i хворобами. Праведники i грiшники живуть поруч.
Скiльки людей навколо нас страждає вiд несправедливостi й жорстокостi. I взагалi, людина не має спокою в життi.
Не раз, і не два Євангеліє попереджує нас про те, що нас буде засуджено, і про те, як ми можемо спастися і не бути осудженими.
В одному місці Господь говорить: Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне…
Деякі прийдуть і скажуть: Чи не ламали ми хліб у дворах храму Твого? Чи ми не молились, чи не оспівували славу Твою?...
І я скажу їм: Відійдіте від мене, ви, що чините беззаконня!
Отож, не зовнішніми проявами благочестя ми спасемося.
Євангеліє, яке ми читали в день Митаря і Фарисея, вже дещо говорило нам про це.
Фарисей був вірний у всьому зовнішньому, але всередині залишався мертвим і холодним до того, що є настільки важливим: до любові. Він міг сказати Господу: Чи не молився я так часто у Твоїм храмі? – і почув би слова, які я тільки що процитував вам. Він, також, міг би згадати уривок зі Старого Завіту, де говориться, що мерзотою перед Господом є молитва того, хто не прощає братові своєму.
І ось сьогодні перед нами стає Євангеліє про останній, Страшний суд.
Читання цієї неділі відображає останнє прилюдне навчання Ісуса, яке водночас є частиною Його останнього дискурсу (є частиною останньої великої промови Ісуса, за кілька днів перед Його Страстями та Воскресінням), записаного в Євангелії від Матaея (25:31 – 46).
Цiєю притчею Iсус Христос вчить нас, що добро i зло не будуть iснувати разом вiчно. Прийде час, коли Син Божий вiдокремить зло вiд добра, праведникiв вiд грiшникiв. Це означає, що iснуючий у свiтi порядок речей не буде вiчним.
В цій розповіді як і в інших словесних зображеннях народи є "зібрані" (пор. Мт 13:40; Iс 2:4; Одкр 16:16) і розділені (пор. Мт 13:30, 49), подібно як пастир відділяє овець від козлів (пор. Єз 34:17), щоб козли могли уникнути холоду в ночі, а овець залишаючи на свіжому повітрі, оскільки так їм було більше до вподоби. Зображення праведних як овець, а неправедних як козлів, може походити від їхньої відносної цінності для власника. Крім того, в порівнянні з вівцями, козли були набагато частіше не слухняніші пастухові. Зрештою, вівці завжди коштували дорожче ніж козли, й тому, з огляду на їхню більшу корисність і вартість, їх завжди тримали у більшій кількості.
Прийде день – і не обов’язково, коли ми помремо, а це може бути мить, коли ми раптом прозріємо, коли раптово стане розум наш ясним і ми спитаємо себе: у чому спасіння? Чи можу я взагалі на щось сподіватися? І першу відповідь на це питання ми отримали в образі митаря. Митар не міг похвалитися нічим; він був зрадником свого народу, недостойним Завіту, який був законом цього народу. І він розумів, що він абсолютно, остаточно, безнадійно недостойний, і стояв, не сміючи навіть зайти до храму, тому що Храм був місцем, де живе Бог, місцем настільки святим, наскільки чинить його Божа Присутність. І він бив себе в груди, кажучи: Прости мені, я – грішник… Це – перший крок до прощення, до зцілення нашого життя і нашої душі.
Сьогодні перед нами постає дещо нове, невідоме нам раніше. На Страшному Суді Божому нікого уже не спасе суворе зберігання форм життя, нас не спасе благочестя, - те благочестя, яке можна поставити в лапки, не спасе молитва, якщо ми молимося недостойно. На Страшному суді, як чітко бачимо у сьогоднішньому Євангельському уривку, Господь нічого не спитає про нашу віру, наші переконання чи про те, як ми зовнішньо старалися вгодити Йому. Він запитає нас: були ви людяними – чи не були? Коли ви бачили голодного, чи повернулись ви до нього співчутливим серцем, чи дали йому їжу? Коли ви бачили бездомного, чи подумали ви про те, як забезпечити йому притулок, трохи тепла, трохи захисту? Коли нам сказали, що хтось, може, наш знайомий осоромив себе і попав у в’язницю, чи подолали ми сором, що ми – його (чи її) друг, і чи відвідали його? Коли ми бачили когось, кому могли дати свій надлишок, зайвого плаща, зайвий предмет, який мали – чи повернулись ми і чи дали його? І це – все, що Господь запитує, коли говорить про Страшний суд.
Страхітливе завершення містить осуд тих людей, котрі не прийняли активно посланців Євангелія, й очевидно не пам'ятали того, як вони скривдили Бога. Відтак, козли відлучаються (7:23) у вогонь вічний (пор. 3:8, 10, 12), хоч Бог спочатку/ первинно не створив їх для вогню, ані вогонь для них (пор. 4 Езри 8:59–60; можливо Рим 9:22; Прип 16:4). Така дійсніть радше була "приготована" (пор. 25:34) Богом для диявола та його ангелів (пор. 2 Пт 2:4; 1QM 13.11–12; 15.13–14).
Як уже було сказано, єдиним Його питанням буде: чи були ви людяними, у найпростішому розумінні, у якому буває людяним будь-який поганин? Хто завгодно може бути людяним, у кого є серце, здатне відгукнутися. Якщо воно у вас є, то двері для вас відкриті, щоб увійти в Царство і приєднатися до Бога, - не сакраментальним приєднанням, а причастям глибшим навіть, ніж Таїнство, - стати єдиним з Ним і вирости у Храм Духа, у Тіло Христове, у місце Його Воплоченої присутності.
Якщо хто з людей опиниться на Страшному Судi лiворуч i буде засуджений на вiчнi страждання, то винна в цьому сама людина, а не любов Божа. Коли людина добровiльно вiдкидає любов Божу, вона сама обирає вiчнi страждання. В цьому полягає справедливiсть. Всепрощення Боже виявляється в тiм, що Бог прощає будь-який грiх, але тiльки тiй людинi, яка кається у цьому грiху.
Але якщо ми були нелюдяними, як ми можемо думати про те, щоб стати божественними? Як ми можемо думати про те, щоб бути причасниками Божественної природи, мати Духа Святого, бути живими для вічності? Нічого з цього не може статися?
І сьогодні, ясно і чітко, перед нами стоїть Суд Божий, і стоїть перед нами Його Милосердя; тому, що Бог милосердний, - Він заздалегідь нас попереджує. Однієї миті достатньо, щоб змінити своє життя, - необхідною є всього лише мить, не роки. Тому і найстарший з нас може раптом побачити свою потворність, жах, порожнечу, неправду свого життя і повернутися до Бога з плачем, взиваючи про милосердя. І наймолодший з нас може навчитися зараз, коли є ще час, крок за кроком, бути просто людяним. Якщо ми людяні, тоді ми стаємо дітьми Бога, тому що бути християнином – означає вибрати Бога собі за батька, за Отця Небесного. А ви знаєте, що означає синівство: синівство означає солідарність, синівство означає лояльність, синівство означає вірність, синівство означає бути єдиним в душі, в серці, у вчинках з тим, хто є нашим отцем. Це вибір, який ми всі, мабуть, колись зробили, - і так часто про нього забували!
І ось сьогодні ми стоїмо перед цим Євангелієм про Суд. Але ми можемо щось перед ним і зробити. Так ось, станьте перед сьогоднішнім Євангелієм: станьте не лише емоційно, але ділом, і коли ви побачите кого з нужденних, то подайте. Дайте щедро, дайте всім серцем, дайте так, якби ви хотіли, щоб дали вам, якщо б ви були на вулиці, незахищені, одинокі, надіючись без надії або втративши надію на людське милосердя. А як не маєте подати - то підтримайте словом, розрадьте сумного, потіштеся з радісним. Примиріться з рідними, подайте руку тому, з ким ворогуєте. Поки ще можете, поки ще є час. Поки ще не засурмив Ангел Божий і не покликав усіх на Страшний Суд.
Хочеш, щоб Син Людський на Страшному Судi поставив тебе праворуч, кайся у своїх грiхах, вiдкрий Богу дверi свого серця, щоб Дух Святий очистив його вiд грiха, i тодi май надiю, що Господь дарує тобi вiчне блаженне життя. I твоя надiя не посоромить тебе на Страшному Судi.
В нас є кілька миттєвостей, щоб зробити щось безмежно просте. Зробімо ж, і нехай Боже благословення буде з кожним, хто щось зробить: не просто трохи, а стільки, скільки можливо, щоб інша людина залишилася живою, щоб вона могла дихати, а не пропасти. Амінь!